Харьковские депутаты пополнили копилку аргументов против героизации Бандеры и «упивцев» новыми фактами

В заявлении Харьковского облсовета о недопущении навязывания обществу идеологии национализма и фашизма в связи с присвоением Президентом Украины В. Ющенко звания Героя Украины С. Бандере и признанием воинов ОУН-УПА и других группировок участниками борьбы за независимость Украины, копия которого пришла и в адрес нашего облсовета, в частности, говорится:

«У документі «Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН - УПА» (Київ, 2004) говориться:

«Співробітництво ОУН з абвером почалося ще в часи Веймарської республіки. Українські націоналісти вбачали в Німеччині союзника"; "Чи існувало реальне співробітництво ОУН із спецслужбами рейху? Безсумнівно, націоналісти висловлювали готовність співробітничати, охоче приймали фінансову і матеріальну допомогу з боку абвера.";

"В лютому 1941 року на зустрічі командуючого сухопутними військами генерала В. фон Браухіча, начальника абверу адмірала В. Канаріса і керівника ОУН С. Бандери була досягнута домовленість про вишкіл 800 кандидатів на старшин. Як сподівалися націоналісти, ці старшини мали стати ядром союзної з вермахтом української армії... З наступного розвитку подій стало очевидним, що йшлося про звичайний диверсійний відділ у складі абверу. В ході комплектування військовий відділ був поділений на дві частини. В українських документах новоутворені батальйони фігурували під абревіатурою ДУН (Дружини українських націоналістів), а в документах абверу - під кодовими назвами: спеціальний відділ «Нахтігаль» і організація «Роланд»"; "Тому після нападу Німеччини на СРСР ОУН виступила на боці вермахту, розгортаючи передусім диверсійно-підривні й розвідувальні дії в тилу Червоної Армії.»

На підставі викладеного група істориків зробила два висновки, а саме:

"Перший звучить так: намагання українських націоналістів посилити своє протистояння Радянському Союзу встановленням союзницьких відносин з Німеччиною заштовхало їх у табір, який воював з Об'єднаними Націями.

Другий висновок: українські націоналісти домагалися встановлення союзницьких відносин з державою, яка уже таємно виношувала плани германізації їхньої Батьківщини."

Нам, нащадкам переможців фашизму, не хотілося б, щоб завдяки зазначеним указам Президента Україна сьогодні була віднесена до табору, який воював з Об'єднаними Націями, а також щоб серед героїв, яких повинна наслідувати молодь, були ті, хто сприяв "германізації" Батьківщини.

Про той факт, що ОУН під керівництвом С. Бандери та УПА продовжували співробітничати з німцями навіть і після невдалої спроби проголосити незалежну Україну і арешту самого Бандери, свідчить наступне зі «Звіту»:

«Як і раніш, військове спорядження і зброя обмінювалися на розвідувальні дані. Але в обміні сталися якісні зміни. Коли УПА перебувала в їх тилу, німці поставляли зброю в обмеженій кількості. Коли УПА опинилася в радянському тилу, німці проявили готовність давати зброю в будь-якій кількості і навіть без компенсації. Були налагоджені повітряні мости, якими літаки «люфтваффе» перекидали українським повстанцям військове спорядження і зброю.»

Зрозуміло, що німці ніколи б не стали давати зброю тим, хто вів проти них боротьбу на знищення. Тобто ніколи ОУН та УПА не ставили перед собою мети боротися проти окупантів, а навпаки, виступали як самі активні їх пособники.

Це лише частина беззаперечних висновків, зроблених істориками України на підставі аналізу дійсних історичних документів, які не дають жодних підстав називати такі дії боротьбою за незалежність, а керівників ОУН - УПА - героями, якщо не намагатися переписати історію, нав'язати суспільству ідеологію націоналізму і фашизму і навіть реабілітувати спільників біснуватого Гітлера, що є злочином, а відтак – недопустимо!»